13/08/2026
КАЛІФОРНІЯ. Сан-Франциско. Алькатрас
Продовжую каліфорнійську серію спогадами за 2023 рік. Три роки тому, у травні, ми з Єгором прилетіли у Сан-Франциско до Артема на його випуск з університету. Ми мали чудові плани та перелік місць, які збирались відвідати. Аж раптом сталося несподіване: ми опинилися у федеральній в'язниці суворого режиму 🤭...
Так, це дійсно була несподіванка: екскурсію до найвідомішої в'язниці світу Алькатрас нам підготували як подарунок-сюрприз Девід і Дженніфер Хімоти ❤️ — люди, яким ми безмежно вдячні за тепло та підтримку нашого сина, і я обов'язково ще розкажу про них окремо. Саме у їхній сім'ї Артем цілий рік жив, коли навчався в американській школі як студент за програмою обміну FLEX. Коли вони також прилетіли до Артема на випуск, то влаштували нам цю незабутню поїздку. Мабуть, без їхньої ініціативи ми на острів не потрапили б, адже квитки розбирають дуже швидко, а вони подбали про це заздалегідь. Потрапили ми туди на паромі, і ця чудова прогулянка затокою була ще одним бонусом до нашої екскурсії.
В'язниця Алькатрас розташована на окремому скелястому острові Алькатрас посеред океанської затоки й виглядає як неприступна фортеця, ще й оточена крижаними, неспокійними водами, що навмисно були обрані як природний бар'єр, аби жоден злочинець не мав шансу на втечу. Здавалося б, відстань до берега — близько 2,4 кілометра — невелика, і проплисти її міг би кожен! Але на практиці через крижану воду та сильні течії це була смертельна лотерея, і деякі відважні втікачі з в'язниці все одно наважувалися у неї зіграти...
Ця федеральна в'язниця максимального рівня безпеки працювала з 1934 по 1963 рік. Її відкрили в розпал епохи розгулу бандитизму після Великої депресії для найнебезпечніших злочинців країни (сюди не потрапляли новачки «з вулиці» — сюди відправляли виключно за занадто бурхливу поведінку з інших звичайних тюрем). Логічно було б уявити, що для таких ув'язнених і умови мали б бути найсуворішими. Але коли ми припливли і побачили все зсередини на власні очі, реальність здивувала і зламала наші попередні уявлення.
Екскурсія тут відбувається за допомогою аудіогіда. Це не суха розповідь, а живі історії колишніх в'язнів і наглядачів, які самі розказують свої спогади. Це настільки атмосферно — із реальними голосами, звуками кроків, скреготом важких дверей — що повністю занурює у ту реальність. Нас сильно здивували умови утримання тут. Ув'язнені харчувалися дуже добре, причому робили це в загальній їдальні разом із наглядачами. Вони спокійно користувалися металевими виделками та ножами, мали величезну бібліотеку, грали на музичних інструментах (в одній із камер ми бачили акордеон), створили власний тюремний оркестр, займалися живописом та іншими цікавими заняттями за своїм бажанням, влаштовували спортивні ігри на свіжому повітрі, щотижня їм влвштовували показ фільмів у власному тюремному кінотеатрі та двічі на місяць - побачення з рідними. Також ув'язнені ходили на роботу до тюремної майстерні, де заробляли реальні гроші на особисті рахунки, і там у їхньому розпорядженні фактично перебували навіть такі гострі інструменти, як сокири!
Проте, якими б комфортними чи відносно вільними не здавалися умови утримання, багато в'язнів мріяли вирватися на волю.
Загалом за роки роботи тюрми відчайдухами було здійснено майже півтора десятка спроб. Більшість із них закінчувалася трагічно чи невдачею: когось ловили на воді ще під час спроби доплисти до берега, декого зупиняли кулі охоронців, а тих небагатьох, кому дивом вдавалося проплисти затоку і дістатися мілини, знесиленими знову повертали за ґрати. Але найгучнішою та найзухвалішою стала подія у червні 1962 року. Троє втікачів — Френк Морріс і брати Джон та Кларенс Енглін — розробили геніальний план. Вони готувалися тривалий час: місяцями поступово видовбували стіни навколо вентиляційних решіток звичайною столовою ложкою! А щоб наглядачі під час нічної перевірки нічого не запідозріли, вони зліпили і поклали в ліжка реалістичні голови-муляжі з пап'є-маше. Матеріал для них брали буквально під носом: ув'язненим дозволяли брати в тюремній бібліотеці журнали та книги, тож потрібні сторінки поступово виривали, а далі змішували їх із зубною пастою та фарбами. Для повної правдоподібності на "голови" наклеїли навіть справжнє волосся, взяте з тюремної перукарні, де працював один з них. Наостанок вони непомітно вибралися назовні і зникли у нічній темряві на саморобному плоту з дощових плащів.
Насправді мене ця історія дуже дивує, бо виникає чимало питань до охорони: де ж були наглядачі і чи належно вони виконували свої обов'язки? Адже замість суцільних дверей камер з віконечком, там стоять металеві решітки, крізь які все чудово проглядається, а ув'язнені тим часом місяцями під їхнім носом готували такий масштабний план!
Досі ніхто точно не знає, чи закінчилася ця втеча трагічно. Хоча сильні течії затоки та крижана вода робили шанси мізерними, тіл утікачів так і не знайшли, тож існують обґрунтовані здогадки, що їм усе-таки вдалося дістатися берега і вижити. Ця загадкова історія й досі овіяна легендами... Вже після нашої поїздки ми подивилися відому стрічку «Втеча з Алькатрасу» з Клінтом Іствудом саме про ці події. І це насправді цікавий контраст: коли я особисто ходила тими тюремними коридорами, жодного жалю до в'язнів не було — навпаки, здавалося, що умови для таких злочинців занадто шикарні. А от перед екраном, бачачи у кадрі ті ж самі знайомі стіни й подвір'я, я чомусь зловила себе на зовсім інших емоціях і раптом почала їм співчувати! Розумом усвідомлювала всю парадоксальність ситуації, адже за логікою речей мала б уболівати за правосуддя. Але сюжет вибудовано настільки майстерно, що мозок мимоволі стає на бік того, хто бореться за виживання. Під час перегляду відчувався певний внутрішній дисонанс: я чудово знала, що вболівати за злочинців неправильно, та нічого не могла вдіяти із собою. Але я невинна— винен Голлівуд 😉
Тюрма закрилася ще у 1963 році з прагматичних міркувань. Утримання установи на ізольованому острові без прісної води та з постійною потребою доставляти абсолютно все необхідне морем вимагало космічних бюджетів. До речі, часом знову спалахують обговорення ідеї відновити роботу Алькатраса — зокрема, про це заявляв Дональд Трамп. Проте фахівці прорахували колосальні мільярдні витрати на відновлення та утримання в'язниці, тож ця заява залишилася лише словами, а саме місце залишається в статусі історичної легенди та популярного музею.
Окрім в'язниці, острів має й інші пласти минулого. Прогулюючись територією, ми натрапили на стару цегляну арку — залишок історичної військової фортифікації, збудованої тут ще задовго до появи тюрми. На ній чітко видно дату: 1866 рік! Усередині XIX століття острів був оборонним об'єктом часів Громадянської війни та першою військовою в'язницею. Дослідження за допомогою георадарів довели, що глибоко під в'язничним двором ховаються цілі мережі підземних тунелів та бомбозахищених казематів. Шкода, що там не проводяться екскурсії - такі підземелля ми любимо...
А ще прогулянка островом Алькатрас принесла справжню естетичну насолоду. З його території відкриваються розкішні види на затоку та могутній міст Золоті Ворота у легкій димці. Сам острів дуже зелений, усюди буяли яскраві квіти й трави, а навколо кружляли чайки та інших пернаті, а ще на скелях зовсім близько від нас ми бачили їхні гнізда та як вонм висиджують пташенят, і це додало цьому місцю затишку та життя. Правда, вітер там дмухав настільки потужний, що ми часом ледь чули одне одне! А на одному з фото моя зачіска — це просто шедевр стихії: вітер так гарно і безкомпромісно підняв волосся прямо догори. Раніше я б таке фото для загального огляду в допис точно не помістила б... А зараз — стала смілива чи що? 🤭 Але ж як є, справжні живі емоції цікавіші за ідеальну картинку.
Це був дійсно неймовірний день, і я, описуючи його, пережила знову ті яскраві емоції. Далі буде - ще є чим поділитися зі старих архівів 💫
